Анна і Марія Кауфман: «Wellness — це мистецтво жити, а мистецтво жити — це любов до себе»

Це інтерв'ю в рубриці #ВиОгонёк особливе для мене з кількох причин. По-перше, сьогодні в мене не одна гостя, а одразу дві — Анна і Марія Кауфман, мама і дочка. По-друге, вони не просто представниці двох поколінь, а представниці вже двох поколінь людей Огонька. Аня — співвласниця йога-клубу «Махарадж» і вегетаріанського ресторану «Гайя» при ньому, а Маша розвиває Anywell — проєкт, який із медіа про здорове повноцінне життя розрісся в кілька напрямків, один з яких Маша от-от запустить у Києві. З моїми героїнями ми поговорили про wellness і те, що кожна з них вкладає в це поняття, обговорили те, як вони прийшли до своїх бізнесів, любов до їжі та сімейних традицій, я розпитав їх про стилі, улюблені речі, про їхні стосунки та ставлення до життя. Розмова вийшла дуже насиченою та натхненною. Приємного читання.

— Моє перше запитання вам, Аню: як ви вперше потрапили до нашого магазину? 

Аня: — Почалося все з того, що я проходила повз магазин на Катерининській площі і бачила у вітрині речі Дениса Сімачова (магазин Angel House — перший магазин групи Огонька, що його було відкрито 13 років тому — прим. ред.). Проходила повз, оскільки мені здавалося, що я вже переступила вік і стиль, актуальний для публіки, яка там одягалася. Мені подобалася стилістика, але здавалося, що для мене це занадто кітчово. Пізніше, коли Огонёк відкрився вже у ТЦ «Сади Перемоги», мене дуже зачепила колекція дизайнерки Олени Ахмадулліної. І ось коли я потрапила до царства Ахмадулліної-Сімачова, я зрозуміла, що треба було зайти і приміряти ці речі ще кілька років тому.

Я розумію, що вийду з покупкою і буду жити в цій речі, отримуючи задоволення.

Я відчувала абсолютне захоплення магазином. Безумовно, основу всього цього складають люди, і мені дуже імпонувала Віка (засновниця Огонька). Той сервіс, який я отримувала в магазині... Це навіть складно назвати магазином і сервісом — це простір, в якому ти відчуваєш себе дуже комфортно. Ти розумієш, що отримуєш річ, яка тобі личить, яка не буде в шафі фрагментом на один сезон. У мене донині залишилися речі тих часів — вони в нас кочують від шафи до шафу, частина перебралася до Маші, частина до моєї сестри. Тому що якість їх не загубилася, з моди вони не вийшли. І коли у вашому магазині з'явилися й інші дизайнери, для мене він став простором формування смаку. Я цікавлюся модою, стилем, тенденціями, але я не шукаю нічого спеціально, оскільки зайнята іншими справами. Звісно, мені хочеться влучати у тренди, але, тим не менше, я маю органічно почуватися в одязі. Мені дуже імпонує Огонёк тим, що всі, хто там працюють, відчувають свого, мені навіть складно говорити «клієнта», радше друга. Я розумію, що вийду з покупкою і буду жити в цій речі, отримуючи задоволення.


— І відповідно, питання тобі, Машо: ти дивилася на маму — як її стиль виховував твій смак? І як ти потрапила в Огонёк вперше?

Маша: — Ти вірно помітив, що я завжди дивилася на маму, на те, як вона вдягається. В дитинстві у мене було відчуття, що я не хочу вдягатися, як дитина. Мені не подобалися дитячі речі, милі сукні. Я завжди хотіла вдягатися, як мама: бути дорослою і вдягатися в дорослі речі. Коли я залишалася одна вдома, я відчиняла двері вбиральні, одягала її довжелезні сукні, які були на мене величезними, найвищі підбори — і обирала завжди все найблискучіше. У дитинстві мене тягнуло на речі, які зараз я не вдягну ні за що на світі (сміється). Я вдягала все це і почувалася дорослою. Ми ходили з мамою по магазинах, ходили до вас, і я, пам'ятаю, мріяла, що виросту і теж буду купувати речі у вашому магазині.

— Якою була перша доросла покупка саме для тебе?

А: — Думаю, це почалося із Сімачова, ми тоді з тобою, Машо, мали по парі однакових джинсів: широких з підкладкою всередині...
М: — Це ти мені купила, я їх випросила, вимолила, виплакала (сміється). А ось сама я вже прийшла до Огонька років зо три тому, коли повернулася до України з Англії. І це був кайф. Я прийшла сама, я купила дорослі речі — і з'явилося відчуття, що я крута, тому що вдягаюся у той самий одяг, який носить моя мама. Адже для мене смак мами — це еталон. Хоч я іноді можу і не погоджуватися з нею щодо мого стилю, матусин гардероб і матусин смак — це щось незаперечне. І коли я, наприклад, купую щось, що є в мами, але іншого кольору — це топ!


М: — Я шалено люблю Англію. Хоча коли я приїхала туди в коледж у 16 років і потрапила в російськомовну компанію, ми всі разом її ненавиділи. Ненавиділи дивних англійців, англійську мову, жахливу погоду з нескінченними дощем і холодом, шкільні правила, шкільну форму... А через три-чотири роки, коли ми все це прожили і вступили до університетів, ми вже не могли без Англії. Тобто спочатку я відчувала шалену ненависть до країни з дуже відмінним від нашого менталітетом, а потім вона трансформувалася у велику любов. Я там дихаю по-іншому, по-іншому вдягаюся — те, що я вдягну там, в Україні я не вдягну.

У мене взагалі таке з кожним містом: в Одесі я вдягну піжаму Sleeper у горох із пір'ям і піду ввечері в місто, а в Києві ніколи так не вдягнуся. А в Англії я радше накину на таку піжаму тренч.

Чому повернулася? Напевно, так мали скластися обставини — я не шкодую про це. Мені було важко повернутися після майже дев'яти років в Англії, тому що я вже ввібрала той менталітет, ті поняття, але повернутися і працювати на когось в Англії я не зможу. Зараз тут у мене є можливість створювати щось своє, втілювати власні мрії в життя, вкладаючи свою працю, і повернутися, щоб втілювати мрії когось іншого, вже не хочеться. А жити там хотілося би. Батьки жартують, що коли мій молодший брат поїде на навчання до Англії, я буду приїжджати на всі батьківські збори, щоб зайвий раз там побувати...

— Машо, зараз в Україні ти розвиваєш власний проєкт в сфері wellness і, зізнаюся, саме ти відкрила мені це поняття. Але мені не до кінця зрозумілий його зміст і цікаво дізнатися, що ти сама в нього вкладаєш. Розкажи, як з'явився твій проєкт Anywell, чим ти займаєшся, в тому числі з точки зору велнеса. І звісно, не можу не запитати про новий напрямок проєкту, який ти запустиш зовсім скоро...

М: Для мене wellness — це мистецтво жити, а мистецтво жити — це, в першу чергу, любов до себе. Тому що коли ти любиш себе, ти поводишся так, як для тебе буде найкраще. Я ще напевно не прийшла до велнесу повністю — мій проєкт Anywell розвивається, і з кожним його новим напрямком я теж росту і змінююся. Для мене поняття велнес ширший, ніж здоровий спосіб життя, ніж цілісність — це все його складові. І різні люди можуть розуміти велнес по-своєму. Для мами, наприклад, йога — це однозначна складова велнеса, вегетаріанство теж, а для мене він вже буде трошки іншим. Мистецтво жити в кожної людини своє. Для мене велнес — це баланс власних бажань, можливостей та вміння іноді робити вибір на користь того, чого тобі, можливо, не дуже хочеться, але того, що краще для тебе.
Відповідно, Anywell став, в першу чергу, пошуком себе. Я повернулася до України і хотіла щось робити — не знала, що саме, але дуже хотіла. Мені була дуже цікава журналістика. Після повернення я вперше зіткнулася з поняттям «нездоров'я» і почала пошук альтернативних методів вирішення своєї проблеми. У процесі роботи з різними фахівцями, в процесі пошуку мені захотілося закумулювати інформацію від експертів в одному місці. Це бажання було співзвучним із моїм інтересом до журналістики — і так з'явилося медіа Anywell. З нього все і почалося.

Для мене wellness — це мистецтво жити, а мистецтво жити — це, в першу чергу, любов до себе.

Anywell Mag — це не про журналістику, а скоріше, про експертів у велнесі, які розповідають про те, як почуватися добре. Не просто бути здоровим, а почуватися добре в усіх аспектах: це спорт, харчування, догляд за собою, краса і психічне здоров'я, про яке сьогодні нарешті почали говорити, перестали цього соромитися. Пізніше до медіа підключилася e-commerce платформа з б'юті-товарами Anywell Shop. Це був бізнес-хід, тому що медіа в моєму випадку — це не бізнес. В Англії я мала постійний доступ до величезного вибору б'юті-брендів: я заходила до будь-якого магазину або торгового центру на кшталт Harrods чи Selfridges, і там на мене чекали величезні полки з величезним вибором косметичних засобів. А коли повернулася до України, виявилося, що тут для волосся, наприклад, є тільки Head & Shoulders (сміється) і ще пара брендів. Мені захотілося надати широкий доступ до класних б'юті-брендів тут. І ми почали писати європейським і американським брендам. Думаю, ти знаєш, що це не завжди просто — вони не завжди відповідають, багато хто з них взагалі не знає, що таке Україна і де вона знаходиться, а хтось дивується, що під час військових дій в країні комусь є діло до велнеса. Але ми досягли певних успіхів.

Я постаралася створити проєкт, який допоможе людям кайфувати не тільки від процедури, але ще і від себе

Третій аспект Anywell — це б'юті-напрямок, Anywell Facial Bar, який ми відкриємо в листопаді в київському ЦУМі, і він теж пов'язаний з моєю особистою історією. У мене проблемна шкіра, і я з дитинства з цим борюся абсолютно різними методами. Те, через що я пройшла, — це дуже болюча косметологія. Чистки, на яких ти лежиш на кушетці і плачеш всю процедуру, думаючи, що через два тижні потрібно сюди знову повернутися. Креми, що печуть і випалюють шкіру, пілінги, після яких тиждень або два сидиш вдома і нікуди не виходиш. Тому цей проєкт про догляд у косметолога, який приноситиме задоволення. Над ним ми працюємо протягом майже року: ми зібрали дуже хороших експертів — крутих косметологів, зібрали топові б'юті-бренди, які працюють. Не просто відомі, а ті, які реально працюють, — і зробили з них процедури з вау-ефектом. До Anywell Facial Bar варто завітати на 40 хвилин, і після можна йти на вечірку, червону доріжку, на побачення — і це буде в задоволення. Я хочу десь застерегти і позбавити людей, які мають схильність до проблемної шкіри, від того, через що проходила я. Ті техніки та апарати, які ми будемо використовувати, дадуть можливість відтягнути розвиток проблем шкіри, десь навіть можливість відтягнути ботокс. Для тих, хто боїться або взагалі не хоче його колоти. Я постаралася створити проєкт, який допоможе людям кайфувати не тільки від процедури, але ще і від себе. Тому що для мене гонитва у спробах змінити себе не природна. Завжди хтось буде гарнішою за тебе, розумнішою, швидшою. І ми хочемо показати, що ти гарна така, яка є, і твою природну красу може бути підкреслено задоволенням. І зовсім не обов'язково щось колоти чи плакати в косметолога. Ось такі три напрямки ми сьогодні маємо в Anywell.

— Між вами дуже цікавий зв'язок. Окрім того, що ви пов'язані сімейними узами, ви, якщо можна так сказати, закриваєте проблеми цілої людини. Справа Маші почалася з вирішення власної проблеми, а переросла в турботу про інших людей. А з чого почався Махарадж, Аню? Я впевнений, що це у вас сімейне і ви теж напевно керувалися турботою. Цікаво, де вона бере початок...

А: — Думаю, що, в першу чергу, це особистий досвід. До йоги не приходять просто так, і я також опинилася в ній невипадково. Ти або маєш якусь внутрішню проблему, або це стосується здоров'я, або тобі імпонує хтось, хто вже займається — ти підглядаєш за ним і теж наважуєшся спробувати. Я потрапила в йогу в певному психологічному стані, спробувала — і мені це дуже сподобалося з позиції того, як я змінювалася. Я — людина системна і дуже дисциплінована, а йога — це дійсно дисципліна, де ти досягаєш результату, коли її дотримуєшся. Мені ще дуже імпонує те, що ти системно працюєш, грубо кажучи, зі своїм фізичним тілом, а змінюєшся в результаті не тільки тілесно, але і внутрішньо. По суті, ти робиш перелік вправ, але насправді ти починаєш відчувати або дивитися на звичні речі під іншим кутом — і на 100% маєш рацію. Йога вибудувала мій внутрішній простір так, що я, по-перше, отримала багато відповідей на різні свої питання і запити. Якісь речі за рахунок йоги стали неактуальними, непотрібними. І я побачила, що в певний момент стала щасливішою.

Для мене щастя і любов тісно пов'язані, одне випливає з іншого. А один із найважливіших проявів любові — віддавати.

Але при цьому віддавати для мене — це не жертвувати собою. Я по-іншому просто не можу.У якусь мить мені захотілося ділитися тим, що я отримала від йоги, і простір Махарадж було створено для того, щоб цим ділитися з відкритим серцем. Це некомерційний проєкт, його часто складно вести, але тим не менш, для мене це велика школа, в якій я дуже щаслива. Більш того, я сама теж продовжую вчитися. Мені здається, той момент, коли ти вирішуєш, що вже відучився і тепер можеш спочити на лаврах, стає початком деградації. За мною стоять мої діти, я для них — приклад того, як будується життя. У ньому бувають різні ситуації: сьогодні можна бути заможним і реалізованим, а завтра ти можеш опинитися десь на дні. Чим сильніші в тобі стрижень і дух, тим швидше і простіше ти виходиш з різних ситуацій. Я намагаюся своїм прикладом показати своїм дітям, що тільки через працю і любов до своєї справи ти будеш щасливий.

 

— Мені здається, з такої самої любові народився і ресторан Гайя. Я спостерігаю за тим, як ви пишете про їжу в своєму інстаграмі, як ділитесь історіями про збір квіток цукіні для ресторану, про те, як ви закочуєте помідори, і багато іншого — в мені це викликає неймовірний захват. Це ще одна форма турботи, яку ви даруєте людям, — можливість їсти з любов'ю. Чи не так?

А: — Їжа — одна зі складових здоров'я, але це скоріше, друге, а перше, найголовніше: їжа — це задоволення. Я зробила свій вибір на користь вегетаріанства, але яйця та молочні продукти я вживаю. В моїй родині їдять все, і я ніколи нікому нічого не заборонятиму. Я досить пізно до цього прийшла, але мені так добре. Я вважаю, що їжа — це одне з найбільших задоволень, і в Гайї ми намагаємося створити максимально широкий асортимент страв. І щоб люди, які споживають м'ясо, рибу і все те, чого тут немає, спробували альтернативну кухню і побачили, що це смачно, не нудно і не аскетично, і щоб у них не було бажання, вийшовши звідси, забігти за ріг і доїсти.

— Машо, розкажи про мамину їжу.

М: — Мама дуже смачно готує. І коли трапився карантин, ми провели дуже багато часу вдома всією сім'єю, і мама весь час нам готувала — це було справжнє свято. Є страва, яку я готова їсти 24/7, — це паста, в будь-якому її вигляді, завжди. Мені здається, на карантині мама приготувала рекордну кількість пасти (сміється). Я вдячна карантину за можливість провести так багато часу з сім'єю, тому що останнім часом нам вдавалося зібратися разом тільки на відпочинку — раз, максимум двічі на рік. У нашій родині існує культ їжі, ми любимо поїсти.Можливість за одним столом їсти їжу, яку приготувала мама, безцінна.

З Гайї ти, звісно, теж ніколи не йдеш голодним. Мама цим проєктом показує людям, що корисна їжа буває різною, що для здорового насичення досить того, що тут є в меню. У цьому проєкті немає підступності: ніхто не змушує тебе їсти несмачно, проте корисно. Тут є і тісто, і пасти, і круасани. Ясна річ, коли ти їси це з ранку до вечора, а в тебе непереносимість глютену, ти собі шкодиш, але зовсім інша справа, коли ти їси це в нормальному обсязі і в задоволення — це теж велнес.

— Аню, ви завжди готували в родині? У моїй голові ваш образ ніяк не пов'язується з образом людини, яка закочує рукави і стає в кухні готувати.

А: — Я росла з бабусею і дідусем, на кухні завжди була бабуся. Не можу сказати, що бабуся смачно готувала, але були певні страви, які мені подобалися. Я — любителька хліба, тому багато мені не треба. А ось коли я потрапила до Одеси, це місто зруйнувало всі стереотипи про їжу, про те, як можна вмістити все на одному столі і як смачно це може бути. Тут я дізналася, як звичайна смажена картопля в Києві може кардинально відрізнятися від смаженої картоплі в Одесі. Тому що в одеській сковорідці з картоплею присутнє ще півкіло вершкового масла, за рахунок якого вона, звичайно, набуває абсолютно іншого смаку.

 Я вірю, що до кожного серця можна підійти з позиції смачної їжі.

Прихильність до їжі, смак, розуміння і багатоповерховість на столі — це все від моєї свекрухи. Чоловік має велику родину: їх четверо синів і в кожного своя сім'я, по двоє, троє, четверо дітей. Щонеділі ми всі разом збираємося у неї на вечерю. Цій традиції дуже багато років — свекруха сама любить поїсти і дуже смачно готує. Причому вона готує такі одеські страви, рецепти яких залишилися у дуже рідкісних господинь, а багато хто, навіть маючи рецепти, вже не розуміє, як це робити. Починаючи з середи, вона телефонує кожному з членів родини з питанням: «Що тобі приготувати?». І які б побажання ти не висловив, все буде приготовано спеціально для тебе. Для неї це велика радість: очікування дітей і можливість догодити кожному з нас. Причому вона готує не по одній страві, а по 3-4, щоб кожен мав вибір згідно зі своїми побажаннями. І хоч удома ми знаходимося мало, діти вже мають власні смаки і їм вже не потрібна ця багатошаровість на столі, я знаю точно, мине час — і вони з теплом згадуватимуть бабусині столи. І, звісно, всю хлібосольність, запозичену у свекрухи, мені б хотілося передати тут, в Гайї. Я вірю, що до кожного серця можна підійти з позиції смачної їжі.

 — Якщо повернутися до вашої юності, як ви вдягалися у віці Маші? Яким був ваш стиль тоді?

А: — У мене була одна, максимум дві модних речі, але не прямо вау кричущих — наскільки я пам'ятаю, я була досить стримана в цьому. Ми по крихтах збирали свій гардероб — і поки ти ледве-ледве зібрав комплект, наступного року вже з'являлося щось абсолютно нове. Не можу сказати, що я була модницею. Озираючись назад, складно уявити, як взагалі можна було надіти на себе те, що ми одягали. І все це супроводжувалося бойовим раскрасом, оскільки тоді привозили косметичні набори, що складалися з 96 кольорів тіней. Причому вони не були розбиті по відтінках — це була величезна яскрава палітра. Хотілося за один присід нанести на себе всі. Обов'язково їхня велика частина була з перламутром, а ще перламутрові вибілені помади, божевільні рум'яна, великі пластмасові кліпси...

— Це ви про себе зараз розповідаєте або про стиль того часу загалом?

А: — Звичайно, це все хотілося надіти на себе! Це не було повсякденно, я не ходила так на роботу, але в п'ятницю або суботу, або на день народження, звісно ж, потрібно було це все. Виглядала я здебільшого смішно і кітчово, але так було модно. Якщо загуглити «мода 80-90-хх», ви побачите повний треш — взагалі незрозуміло, як жінка могла так одягтися та ще й так себе прикрасити. У той час коли комусь попадалася світлина англійської жінки, одягненої в Ralph Lauren або Hermès, він думав, як нудно люди жили. А вже згодом ти розумієш, що щасливим можна бути і в іншому.

— Що зараз лежить в основі вашого гардеробу? Яких речей у ньому більше?

А: — Останнім часом — спортивної форми, оскільки я весь день проводжу тут. Мені здається, я себе ні в чому іншому практично не бачу. Джинсів, кросівок, підборів однозначно меншає — все більше в гардеробі зручного взуття. Люблю дуже сукні...

— Я чекав цієї відповіді. Якби мене запитали, яких речей у Ані найбільше, я би відповів: «Суконь».

А: — Не можу сказати, що суконь більше, але я їх дійсно дуже люблю. І останнім часом полюбила брючні костюми, відчуваю себе в них дуже органічно. Довгий час у мене не складалося з піджаками, оскільки в Одесі весна і осінь дуже змазані: ти або в пальто, або вже все зняв із себе, а в зимовий час я не розуміла, як на піджак одягти пальто, а в самому піджаку було прохолодно. Тепер вже є великий вибір тканин: ти можеш і зовсім тонкий, літній піджак придбати, і навпаки цупкий, який можна носити взимку без верхнього одягу. 

— Машо, а в тебе яких речей найбільше в гардеробі?

М: — Піджаків однозначно. Я часто мерзну, але через довге життя в Англії і через те, що мало ходжу пішки, можу навіть взимку вийти в піджаку. Светри та піджаки — моє. Можу носити їх і вранці, і вдень, і ввечері на вихід із підборами. Це для мене універсальний одяг, який мені до всього пасує.

— Яка ваша улюблена частина дня?

М: — У мене це ранок. Я більш продуктивна зранку — це стосується всього: ритуалів, читання, тренувань, планування на день. У будні я рано прокидаюся. Люблю цей час для себе, поки ще телефон не дзвонить по робочих питаннях. Знаю, що зможу ретельно розпланувати день, нічого не забуду.

У вихідні я даю собі можливість бути в моменті.

Що стосується моїх б'юті-ритуалів, я із задоволенням роблю їх вранці. Займатися спортом мені теж набагато легше рано вранці, тому що до вечора накопичується втома, особливо емоційна, і займатися вже важко. Увечері хочеться з'їсти щось смачне, відпочити, подивитися фільм або вийти з друзями кудись. А на вихідних я довше сплю і в мене більше нерозпланованого часу. У вихідні я даю собі можливість бути в моменті.

 

А: — Я люблю весь день. Вранці люблю, коли веду заняття, і люблю, коли є вільний час, тому що тут завжди є чим зайнятися. Люблю, коли зайнята і коли вільна, і вечір, і ранок. Дякую батькам, природі, Богу за те, що здоров'я дозволяє не ділити день на більш чи менш працездатні частини. Я можу і вранці займатися спортом, і ввечері. Тут скоріше якісь події можуть вимкнути з працездатного стану, а фізична активність якраз допомагає до нього повернутися. Я радше людина літа, люблю тепло, але, тим не менш, в затишному пуховику можна прожити всю зиму, з великим задоволенням і капюшоном на голові пройти крізь усі дощі та радіти кожній хвилині.

— В які хвилини ви почуваєтеся найбільш прекрасно?

А: — Коли у моїх близьких і коханих все добре. Коли є затишшя в телефоні, і я розумію, що кожен зайнятий чимось своїм і їм не до мене — це перша складова. Друга — коли я під час або після тренування. Коли я не переїла (сміється). Через те, що я не дуже володію мірою, мені потрібно видавати пайок певного розміру, тому що я не дуже розумію, скільки в мене може вміститися. І в принципі, все. Мені важливо мати цей спокій всередині — тоді зовнішні нашарування не матимуть значення, тому що світло в очах покаже, що все добре.
М: — Я чудово почуваюся на самому початку дня, після моїх ритуалів. В кінці дня, коли можу сказати собі, що я молодець — ці показники «молодця» дуже важливі для мене в завершенні мого дня. І останнє: після розмови з мамою — ми щодня говоримо по телефону, і для мене це важливо, від самого дитинства. Так було і в Англії, і навіть коли я жила в Одесі.

— Яку рису в собі ви дуже любите?

А: — Я дуже упереджена щодо себе і дуже в собі невпевнена. Складно сказати, що таке можна в собі любити, але це дає мені можливість не робити різких і необачних вчинків. За рахунок того, що я завжди в собі сумніваюся, я тисячу разів все обміркую. Я відразу майже жодних рішень не приймаю. Навіть сукні купую в магазинах, де можу їх відкласти — для мене це важливий показник.

Я тисячу разів все обміркую.

Мені важливо «переспати» з річчю, і я дуже рада, коли можу вранці подзвонити, вибачитися і зізнатися, що це абсолютно не моя річ — це буде по-чесному. Розуміння цього прийшло до мене зовсім недавно, й іноді вічні сумніви дійсно заважають жити. Але з іншого боку, цей вічний розумовий і поведінковий процес згодом дає можливість менше шкодувати про швидкі необачні рішення. Мій чоловік — повна моя протилежність, і якби ми обидва були як він, то це був би справжній вибух. Тому я вважаю, що ця моя особливість дає мені можливість бути більш стабільною і завдяки цьому ті, хто поруч зі мною, теж уповільнюють хід.


М: — Я дуже люблю свій оптимізм. Не завжди одразу, але я знаходжу позитив у будь-якій ситуації. Мені це дуже допомагає жити. Мені від цього легше, і людям, які поруч зі мною, теж від цього легше. Мені дуже складно зневіритися, здатися. Має статися щось дійсно глобальне, або я повинна повністю втратити інтерес, щоб я визнала повну відсутність позитиву в чому-небудь. 


— І останнє питання. Аня вже на нього відповідала, тому, Машо, він тобі: що для тебе Огонёк?

М: — Огонёк у мене асоціюється з родиною. Мене завжди там чекають, мені завжди допоможуть, і, як вдало мама помітила, за мною там ніби стежать в хорошому сенсі цього слова: щиро цікавляться моїм життям. Це дуже круто, дуже цінно — таке ставлення мало де зустрінеш.

Кінець!

Наша розмова тривала майже 2 години, і я з величезним задоволенням спостерігав за сім'єю, яка розповідала один про одного з любов'ю. Ми сиділи просто на підлозі в одній із зал Махараджа, як прийнято у йогів, без взуття, тому що Гайя, де ми хотіли поговорити, була повністю наповнена гостями. Для мене ця зустріч була особливою, як і вже давнє знайомство з Машею і Анею. Дякую за увагу. Нижче, як і завжди, трохи корисностей від дівчаток.


Від Ані

Кіно: серіал «Хід королеви» ( "The Queen's Gambit").
Книга: «Чайка Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха.
Їжа: якби можна було завжди, то хліб. Звичайно, я любитель овочів у всіх інтерпретаціях, але якщо вже у вседозволеність, то це хліб, причому будь-який: світлий, чорний, черствий, свіжий, «цеглина», французький круасан і всі інші хлібобулочні вироби.


Від Маші

Кіно: тут підтримаю маму — з останніх це «Хід королеви» і ще «Емілі в Парижі» дуже сподобався — можу переглядати його в будь-який час, як «Секс і місто». А ще, у нас з мамою є традиція вихідного дня — це миска салату на двох під якийсь фільм. Зазвичай це фільм зі старих, як «Диявол носить Prada», або серіал, як бразильський «Клон» або «Санта-Барбара», причому ми любимо почати дивитися з серії 385-ї.
Книга: «Два життя» Конкордія Антарова в трьох частинах. У мене на полиці є два набори цих книг: один, який я давно прочитала і весь списала позначками, а другий ще свіженький, без олівця, щоб кожен раз знаходити щось нове і важливе для себе. 
Їжа: паста!

 

Стиль: на Маші піджак System Studios, на Ані сукня Poustovit

Фото: Микита Журавльов

Редакторка: Діана Ремізовська

Наш Telegram-канал